.
На кінець 19-го та на початку 20-го століття відбувалися тісні міжнародні відносини, які були суперечливими та пов’язаними з рядом причин. Однією з головних причин була зміна міжнародного балансу сил. Кінець 19 століття був характеризований великим розподілом світової влади, але з початку 20 століття почався руйнуватися цей баланс.
Зумовлено це було розвитком технології та розширення господарських, торговельних та територіальних інтересів окремих держав. Нові держави відкривали свої маршрути торгівлі та експорту товарів, що породжувало змагання на політичній, господарській та військовій сферах.
Іншою причиною кризи були націоналістичні рухи, що фактично виникали в усіх країнах. Особливу загрозу передставляли рухи, що означали національне звільнення територій. При цьому кожна держава рішуче захищала свої інтереси, що тягнуло до погромів та хвилюючих експансійних актів.
У 1904-1905 роках відбулася російсько-японська війна, яка теж стала причиною кризи міжнародних відносин та збройних конфліктів. У проведенні цієї війни відбувалися різні визначені заходи щодо відступу або оборони. Усі ці епізоди стали причинами росту напруження між країнами, що найбільше чекали нагоди для чергового конфлікту.
Також проблемою був великий кризис світової економіки, вслід за яким розпочався період відстою держав. Незмужність урядів зберігати стабільну економічну матрицю в країнах з промисловими системами, а також економічні чинники, що призвели до зменшення обсягів технічного розвитку та впливали на зниження якості життя великої частини населення, стали сильними причинами кризи.
Політичні зміни, нові націоналістичні режими та труднощі в управлінні соціальними та економічними системами стали критичними факторами кризи міжнародних відносин та збройних конфліктів на початку 20 століття.
